УПА В КРИМУ.

Алушта, Анпа, Евпатория - Крым. Отдых в Крыму.

До цього часу кримські органи безпеки України тримають у таємниці матеріали, пов'язані з боротьбою Української Повстанської Армії в Криму. Але голку в мішку не сховаєш. Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українці, Петрівці і, можливо, в Севастополі та інших населених пунктах, що були поруч з дислокацією похідних груп.

У донесенні агента СД від 31 грудня 1941 року, знайденому у секретних справах Рейху, повідомляється, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі в Крим.

На початку війни, коли керівництво ОУН зрозуміло, що гітлерівці мають на меті з України зробити свою колонію, націоналісти на чолі зі С. Бандерою оголосили у Львові Українську державність. Їх заарештували і відправили до таборів, а низка таємних наказів зобов'язувала каральні органи рейху знищувати бандерівців як грабіжників.

Взимку 1941-1942 р. починаються розстріли членів ОУН. Фашисти дають вказівки поліції, військовій розвідці і СД посилити роботу, особливо з викриття похідних груп, що були спрямовані до Криму. Історик і дослідник національно-визвольного руху Василь Верига повідомляє, що ОУН(р) в той час понесла великі втрати в Криму. Так, Іван Осадчук, провідник кримських українських повстанців, у грудні 1941 року був арештований в Євпаторії і згодом розстріляний гестапівцями. У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців джанкойської похідної групи українських націоналістів на чолі з провідником Романом Бардахівським та його помічником, учителем школи Наконечним. У тому ж 1942 році від рук фашистів загинули Степан Ванкевич та Михайло Лобак. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української державності не припинилася.

На місце розстріляного кримського провідника Івана Осадчука був призначений Степан Тесля. Степан розгортає просвітницьку роботу, залучає свідомих борців із числа інтелігенції, робить спробу підняти націоналістичний рух в Криму. Розповсюджуються газета "Наступ", журнал "Пробоєм", в яких показані портрети чільних націоналістичних провідників та програмні засади. До Сімферополя прибуває провідник ОУН Борис Суховерський. Були організовані зустрічі з існуючими похідними групами. На квартирі Базилевича по вул. Жуковського він поставив завдання міському куреню похідної повстанської групи Ярослава Савки, в складі якої перебувало 8 осіб, з них - 6 сімферопольців. З другою групою зустріч відбулася на квартирі її керівника Володимира Шарафана на вул. Профспілковій. Потім зустрічі відбулися і на інших явках у Старому Криму та населених пунктах південного узбережжя. Із активістів національного руху, що в підпіллі вели боротьбу, на сьогодні відомі одиниці. Це керівники - Степан Тесля, Іван Янчишин, Григорій Вольчак, які утворювали розгалужену підпільну структуру націоналістичних повстанських груп. Більш відкрито працювали Микола Шапар і його заступник Володимир Шарафан, що у важких умовах окупації утворили Український допомоговий комітет, який у жовтні 1943 року "за невиконання наказу про виділення 400 чоловік для охорони залізниці" німецьким комендантом був заборонений. Продовжилися арешти українців, запідозрених у належності до підпілля. Гестапо звіріло, обставляючи своєю агентурою арештованих українців, їм удалось вийти на явочну квартиру в Джанкої. Майже два місяці карателі вистежували явку бандерівського підпілля, і у травні 1943 року там були схоплені і арештовані керівник повстанців Степан Тесля та його помічник Йосип Куріпка. Звільнення їх із застінків гестапо було доручено похідним групам Івана Янчишина і Григорія Вольчака. Ризикована операція провалилася. Гітлерівці захопили і замордували Вольчака. Наприкінці 1943 року у ворожих застінках був розстріляний і Степан Тесля.

Центральний провід ОУН для керівництва міським підпіллям тимчасово призначив 25-річну Катерину Мешко (псевдонім Ольга). У серпні 1943 року Катерина Мешко разом з Володимиром Шарафаном були викликані до центральних органів УПА. Катерина залишилась у Львові, а Володимир повернувся до Криму і активізував український визвольний рух. Він провів переговори з командуванням партизанських загонів, намагаючись їх влити до кримських похідних підрозділів УПА, неодноразово зустрічався з Озенбаши, що керував кримськотатарською організацією націоналістів та представниками підпільної організації росіян Криму "Молода Росія".

На той час кримський підрозділ УПА об'єднував близько десятка похідних загонів, що нараховували від 6 до 16 повстанців, та мав свій підпільний госпіталь у Сімферополі. На їхню чисельність впливало надмірне зацікавлення гестапо і постійні арешти. Але це не заважало проводити операції із звільнення військовополонених і залучення їх до своїх лав.

Взимку 1944 року під Сімферополем похідні групи УПА вдало провели операцію із звільнення полонених, серед яких були 3 льотчики-українці. Керівництво повстанців розуміло, що льотчики за штурвалом літака завдадуть гітлерівцям більше клопоту, ніж у підпіллі, і за їхнім бажанням їй доручили переправити звільнених до партизанів. Маючи зв'язки з партизанами через явку у Сімферополі, Софія передала партизанам військовополонених.

Отже, у Криму і підрозділи УПА, і пар-тизани у справі звільнення півострова від нацистських окупантів діяли злагоджено.

Червона Армія 13 квітня 1944 року звільнила Крим. Володимира Шарафана 17 квітня було мобілізовано до її лав. Він визволяв Севастополь, і був тяжко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де був арештований. За вироком трибуналу НКВС його засудили за ст. 58-1"б" і 58-11 КК РСФСР до найвищої міри покарання з конфіскацією всього майна. 13 лютого 1945 року патріота стратили. Єдине, що йому інкримінували згідно з заявами комуністів-підпільників, це бажання залучити татарських націоналістів до боротьби з Радянською владою і взяти в свої руки партизанський рух у Криму.

Дійсно, керівництво УПА в Криму мало деякі контакти з кримськотатарською організацією "Мілі-Фірка" після того, як німецько-татарська співпраця зовсім охолола, коли татари дізналися, що рейх планує заселити півострів етнічними німцями. Керівництво УПА робило спроби налагодити контакти з усіма організаціями, що діяли під гаслом "Воля - народам, воля - людям".

Тільки в 1993 році Шарафан за Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" був реабілітований.

Очевидно те, що комуністичний режим нічим не відрізнявся від фашистського. Обидва нищили людей, що боролися за національну свободу і не сприймали ні інтернаціональну, ні расистську ганебну державну сутність.

Наведена мною історична довідка про український національно-визвольний рух в Криму дає підстави шанувати справжніх патріотів, що хотіли бачити українську державу незалежною, і віддали за неї своє життя.

На сьогодні архіви КДБ поки закриті. Ще живі ті, що проводили активні дії для шельмування УПА. Колишні прислужники КДБіст-ських катівень донині перебувають у ветеранських організаціях і безкоштовно користуються благами за рахунок народу, який самі мучили. Вони ніколи не погодяться покаятися, бо не можуть дотепер збагнути, яке зло творили.